|
|
.gif)
|
|
|
2019-10-03 22:56 | По інший бік траси, частина 2
|
|
|
|
Напередодні нового біатлонного сезону постійний автор «Записок вболівальника» на нашому сайті Ганна Осолодкіна вирішила озирнутись, і розповісти про тих, хто стоїть по інший бік траси та надто рідко потрапляє до об’єктивів камер під час телетрансляцій. Пропонуємо вашій увазі матеріал про українських вболівальників.
Біатлон і гірські лижі
Дмитро Дорошков живе в Києві і дуже любить подорожі і біатлон. Ще з дитинства він захопився дивовижним видом спорту, де лижники не тільки бігають, а й стріляють. А трохи пізніше йому прекрасно вдалося не тільки поєднати два захоплення, а й придбати ще одне: саме улюблений вид спорту подарував йому гірські лижі. Адже важко, перебуваючи в горах, утриматися від спокуси покататися на санчатах або лижах людині, що прагне якомога більше дізнатися і випробувати. Так і Дмитро, одного разу ставши на лижі, щоб підкорити гірську трасу, не зміг більше відмовитися від неймовірних, захоплюючих емоцій.
Багато вболівальників рано чи пізно замислюються над поїздками на «живий біатлон», не став винятком і Дорошков. У 2009 році він в інтернеті приєднався до невеликої групи українських фанів, які збиралися на етап КС у Холменколлен. «Давно хотів поїхати на котрійсь з етапів, і дуже хотів побувати в Норвегії, так і зійшлися два бажання, тому ніяк не зміг втриматися від такої цікавої подорожі. Ми з Києва полетіли в Копенгаген, а звідти на поромі махнули в Осло. Ця перша поїздка на біатлон запам'яталася на все життя, - ділиться спогадами Дмитро, - втім, в пам'яті звичайно ж залишилися і всі наступні поїздки. Коли наші вболівальники тільки починали виїжджати на етапи, до нас підходили європейці і запитували, чи не зі Швеції ми, очевидно кольори прапора вводили декого в оману, а українських фанатів, мало хто тоді бачив на гонках. Зараз зі сміхом згадую це, а тоді ми навіть ображалися, як це так, люди не впізнають український прапор. Ну, вже тепер ніхто нас не плутає ))
Я дуже люблю гори, напевно, тому найулюбленіші етапи Кубку світу в Антхольці, Хохфільцені. Тим більше, що там я можу ще й покататися на гірських лижах. Мрію, щоб «великий біатлон» отримав прописку в Швейцарії, наприклад, в Ленцерхайде, там просто неймовірна краса і відмінні умови для тих, хто любить лижі».
Дмитро був практично на всіх стадіонах, що приймають етапи КМ, втім, є і такі місця, куди його чомусь не тягне, а для галочки, мовляв, ось всюди я був, їздити він не хоче.
«Біатлонні гонки - це щось особливе. Це не просто шалений викид адреналіну, біатлон заряджає позитивними емоціями, які потім і добре впливають на основну роботу. - каже Дмитро Дорошков. - Я люблю тут все, крім самих гонок мені подобається атмосфера якоїсь колективної ейфорії, любові до біатлону. Подобається посидіти в «п'яному наметі», спілкуватися з фанами з різних країн, яких за ці роки знаєш і в обличчя, і по іменах. Комусь навіть вже привозиш сувеніри. Але особливо мені подобається спілкування в неформальній обстановці з нашими тренерами. Правда, коли поїздки тільки починалися і українських вболівальників там, за кордоном, було дуже мало, такі зустрічі було легше організовувати, зараз все набагато складніше. Та це й зрозуміло.
Люблю їздити на гонки з компанією, а за ці роки вона вже склалася. Це люди, з якими мені комфортно і цікаво. Адже поїздка на змагання, як політ у космос, потрібно туди відправлятися з тими, з ким є психологічна сумісність, з ким ти на одній хвилі, в хорошому сенсі, звичайно ж ))».
 За ці роки поїздок з Дмитром траплялося багато різних пригод, може тому, що він їх любить: «Бувало всяке, ось пам'ятаю, в Нове Мєсто на ЧС одна людина з нашої федерації попросила постояти на трасі і пофоткатися з прапором одного зі спонсорів збірної. Ну, ми, звичайно, не могли відмовити. Взяли ці прапори, пішли вболівати, прикріпили їх у огорожі траси разом з державними. А між гонками відправилися поїсти. Повертаємося, а прапорів цих немає, українські на місці, а спонсорських немає. Поки розбиралися, що й до чого, підходять організатори і запитують, чиї, мовляв прапори висіли тут, ні до однієї держави світу вони не відносяться, а тому за рекламу треба платити. Нууу, ми зробили вигляд, що нічого не знаємо, тому як платити за чужу рекламу не було особливого бажання. До сих пір згадую той випадок. На біатлоні різне трапляється: і хороше, і драматичне. Ось на одному з етапів КС в Хохфільцені перед жіночою гонкою чоловік поряд з нами просто впав і помер. Приїхала медична машина, забрала його, а шоу продовжилося... таке життя.
А якось летів до Австрії через Швейцарію, а звідти їхав на машині, авто забронював заздалегідь, але коли забирав його, то побачив, що гума на колесах літня. Попросив дати машину з зимовою, але у фірмі оренди авто тільки розвели руками... А мені ж у гори їхати. Поїхав, звичайно, тільки дуже повільно. Вранці виїжджаємо на гонки в Хохфільцен з Фібербрюну. А напередодні був мокрий сніг, за ніч він льодовим настом замерз на дорозі, вранці його ще трохи припорошив сніг. Уявіть, як мені було їхати на літній гумі. Дорога вузька, по одній смузі з кожного боку і всюди знаки «Обгін заборонено». Коротше, коли ми доїхали до Хоху, за нами черга вишикувалася довжелезна, напевно, більше кілометра, на гонки ж не ми одні їхали. Та я б особливо і не переживав, тільки ось одразу за нами в бусіку їхала жіноча збірна Франції, а їм ще ж треба було розминатися. А там навіть узбіччя немає, не міг з'їхати, щоб пропустити їх...
Так вже трапляється, що рідкісна поїздка обходиться без пригод. Цього року хочу поїхати в Антхольц на чемпіонат світу, а ще планую виїзд в Отепяя на чемпіонат Європи, хороша компанія збирається, та ще й вся наша основа буде. Ех, і повболіваємо ))».
Біатлон в віршах
«Будут новые встречи, этапы и Кубки... И снова с улыбкою встретимся вновь))) Не буду грустить… пролетят дни разлуки... Мы вновь ощутим к биатлону любовь !!!!!»
Ці рядки належать Ірині Малкіній, мабуть, одній з найбільш доброзичливих вболівальників України. Що б не трапилося, вона завжди на стороні спортсмена, підтримає, знайде теплі, підбадьорливі слова. Ірина знаходить час не лише на вірші, але на персональні поздоровлення з днями народження всіх членів як основної, так і юніорської команд. А ще вона веде сторінку Клубу любителів біатлону імені Андрія Дериземлі в Фейсбуці і не пропускає жодного чемпіонату України в Чернігові, місті, яке стало для неї рідним.
А «хворіти біатлоном» Ірина почала ще в школі, любов до лижних гонок поступово переросла в захоплення тим видом спорту, де лижники ще й стріляють.
 «Звичайно, мене вражають ті прекрасні місця, де проходять біатлонні змагання. - каже Ірина Малкіна. - Люблю видовищність цього виду спорту. Пам'ятаю багатьох талановитих атлетів. Раніше більше вболівала за німецьких спортсменів: Фішера, Гросса... А трохи пізніше їх місце в моєму серці зайняли наші біатлоністи. Завжди дуже вболівала за Андрія Дериземлю, вважаю, що він - один з найвидатніших спортсменів всього українського біатлону. Після Олімпіади у Ванкувері дуже хотілося особисто познайомиться з ним. Адже тоді наші вболівальники практично не виїжджали на гонки, не було і таких місць, де можна було б поспілкуватися з біатлоністами. І тут у нас в Чернігові заснували Клуб любителів біатлону імені Андрія Дериземлі. Була оголошена зустріч з членами національної збірної в місцевому університеті. Ось я і пішла туди. Після цього моє захоплення біатлоном перетворилося в щось більше: в частину життя».
Дійсно, ще 10-12 років тому зв'язку зі спортсменами практично не було, та й самі біатлоністи навряд чи навіть представляли реальну кількість своїх уболівальників. І таке співтовариство, як чернігівський Клуб, стало, по суті, унікальним явищем в біатлонному житті України, надаючи майданчик для спілкування з експертами, спортсменами, для аналізу спортивних подій, спільних переглядів гонок...
Ірина Малкіна стала одним з найактивніших членів Клубу. А в 2016 році збулася заповітна мрія вболівальниці, син подарував їй поїздку на етап КС в Нове Мєсто. З тих пір вона мріє знову потрапити на міжнародні біатлонні змагання: «Звичайно, домашня атмосфера чемпіонатів України в Чернігові, можливість спілкування зі спортсменами - це прекрасно. Але, поїхавши на етап Кубку світу, я зрозуміла, що таке біатлон по-справжньому. Який це адреналін і драйв, коли емоції просто зашкалюють: у спортсменів на трасі, у вболівальників на стадіоні. Ці почуття не можна порівняти ні з якими іншими. Ще не один раз хочу їх пережити. Тому в цьому сезоні готуюся поїхати на чемпіонат Європи в Отепяя».
Далі буде…
Ганна Осолодкіна
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 3)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
352
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
120
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
