|
|
.gif)
|
|
|
2014-02-09 09:01 | Габріела Соукалова: В мені сидить чортик
|
|
|
|
То було дивне інтерв’ю. Довелося його записувати в моїй Шкоді-фабії на трасі Прага-Яблонець. Я був за кермом і ставив запитання, Габріела Соукалова сиділа поряд, тримала в руках диктофон і відповідала. Я намагався економити її час, котрий для неї цієї олімпійської зими став справжнім дефіцитом.
Вже минуло 14 місяців від грудня 2012 року, коли Габріела вперше стояла на подіумі на етапі Кубку світу. Протягом цього часу Габріела з мало відомої біатлоністки перетворилася на справжню зірку чеського спорту, перемогла в семи гонках на Кубку світу і претендує на перемогу в Сочі. Здається, ніби вона змагається не лише на трасах.
Ввечері напередодні інтерв’ю Габріела прилетіла з Франції. З аеропорту відразу поїхала на студію, де взяла участь у фотопроекті для нашого журналу. Потім я поскладав її речі до авто і відвіз її до Яблонця, щоб вона на хвилину побувала вдома, перед тим як знову поїхати на змагання.
Тисячі чехів завмирають перед телевізором, коли двадцятичотирирічна білявка вицілює мішені, розміщенні на відстані 50 метрів. Але сама спортсменка себе зіркою зовсім не відчуває.
***
Авто стартує, їдемо від редакції нічною Прагою. Габріела тримає диктофон і стежить за його дисплеєм: «Так, працює. Сім, вісім, дев’ять секунд... Добре. Можемо починати,» говорить.
***
 В цей час Ви уже спите зазвичай? Часто сниться, що стріляєте чи біжите на лижах?
Частіше сниться, що мене хоче хтось впіймати, я з усіх сил намагаюся втекти, але не можу кричати.
А втікаєте на лижах?
Та ні, просто біжу. Не пам’ятаю, щоб мені снився біатлон. І не стріляю уві сні. На щастя.
Але цілий день Ваші думки біатлон не покидає. Вдається хоч іноді день відпочити від біатлону?
Уже не вдається. Навіть коли маю вихідний, кілька разів про біатлон згадую. Наприклад, коли згадую, що треба скинути вагу.
А потрібно?
Мала б. Або хоча б їсти більше здорової їжі.
Люди Вас знають як приємну, симпатичну і забудькувату дівчину. Це про Вас?
Забудькувата – це про мене. Але симпатична... важка сказати. Надіюся, я не дуже страшненька. Я стараюся бути приємною, мені подобаються люди. Хоча, коли у мене поганий день чи я погано висплюся...
...можете також бути неприємною?
Іноді. Але стараюся швидше заховатися кудись. Не хочеться нікого злити, адже потім буду про це жалкувати.
З того, як я Вас знаю, поганий настрій довго не затримуються.
Сподіваюся, що ні. Я взагалі дуже люблю бути на людях. Звичайно, мені іноді потрібен спокій, і я не відвідую всі вечірки підряд, але мені дуже подобається бути в колективі. Найбільше мені подобається наш колектив на Кубку світу. Не можу уявити, як би працювала в якомусь офісі. Я маю потребу постійно зустрічатися з людьми.
Але як така добра і приємна дівчина на лижній трасі перетворюється на хижака, котрий біжить лише за перемогою?
В мені сидить такий чортик, котрий дуже любить змагатися.
І він активізується на старті гонки?
Так. Але не завжди. Іноді під час гонки він мені дуже потрібен, але чортик не з’являється. Поки я не навчилася ставити його на автоматичний режим. Часом мені здається, що я складаю зброю ще до кінця гонки і не вмію себе підігнати. А іноді від самого ранку у мене дуже «змагальний» настрій.
І саме тому Ви почали працювати з психологом?
Гонки з ним я не часто обговорювала. Я хотіла, щоб він мене навчив психологічно оборонятися. Багато речей в моєму житті змінилося за останній рік. А ще у мене був страх перед медіа перед Олімпіадою.
Страх перед медіа? Ви його пережили вже минулого року, перед чемпіонатом світу в Новому Месті.
Так, справді. Було мало приємного. Постійно у мене питалися: Як витримуєте тиск медіа? Я відповідала: Що маю витримувати?
ШОКОЛАДКА ЗАМІСТЬ ОБІДУ
Давайте зробимо уявну подорож Вашим днем. Почнемо з того, як Ви встаєте зранку.
Ну... Останнім часом у мене були проблеми зі сном. На вдавалося заснути, прокидалася вночі. А потім вставала в останній момент на сніданок, і лише завдяки будильникові.
А потім відразу йдете подивитися за вікно на погоду?
Та ні. Але якщо за вікном завірюха, то це мене не дуже тішить. Або якщо за ніч зміниться погода і наші сервісери мають потім багато роботи. Але найбільше мене завжди непокоїть вітер. Через стрільбу. Коли в Естерзунді зранку я побачила, як вітер вириває з корінням дерева, було дуже дивне відчуття.
А сніданок Вас навпаки, заспокоює?
Наприклад, минулого року я так нервувала, що десь місяць зранку не могла їсти. Зазвичай я їм багато на сніданок, але тут апетит пропав. Відчуття було таке, ніби мало статися щось страшне.
В такому випадку, солодощі допомагають заспокоїти нерви.
Звичайно. Коли я не можу їсти, їм лише солодке. Іноді шоколад замість обіду, бо нічого солоного не можу в рот покласти. Знаю, це не ідеальне меню.
В Сочі всі гонки відбуватимуться ввечері, після 18-ої години. Це заважатиме?
Навпаки, мені подобаються пізні гонки. Ввечері я завжди прокидаюся і активізуюся. А гонки до обіду – терпіти не можу. Таке відчуття, що до 12-ої години я сплю.
Але хіба не буде занадто довгим десятигодинне очікування гонки?
Якби йшлося про Кубок світу, то це б не заважало. Спокійно б виспалася, поснідала, до обіду б потренувалася, відпочила і йшла б на гонку. Супер. Але очікування на гонки чемпіонату світу чи на Олімпіаді – це набагато більший стрес, це правда.
Що будете робити десять годин?
Щось прочитаю, поставлю якусь музику і буду протягуватися. Або буду малювати, ліпити, шити. Коли щось таке роблю, думки вимикаються. Зараз мені дуже подобається розмальовувати свічки. Або малюю портрети.
Якщо не шоколад, то що Вам найбільше подобається на обід?
Що легке. М’ясо перед гонкою не їм. Хоча, коли мені хочеться стейк, можу і його з’їсти без проблем.
Стейк? Перед гонкою?
Так... якщо залишається більш ніж дві години перед гонкою. Кажу собі: «Якщо цей стейк мені принесе задоволення, це мені психологічно допоможе.»
Дві останні години перед гонкою – все потрібно проконтролювати двічі?
Контролюю. Але іноді й цього мало. То лижі забуду, то чужі лижі заберу. А цього року під час естафети я забула наліпити на ноги стартове число. Залишалася хвилина до старту, і судді хотіли мене повернути, щоб я знайшла стартове число, бо без нього я не могла починати гонку. На щастя, те число знайшла наша фізіотерапевт Ірена Чеснекова, швидко його принесла і встигла наліпити.
Історії про Вашу забудькуватість уже стали біатлонним фольклором, Вам не здається?
Я не розумію. Ніби щось в мені вимикається і я опиняюся в іншому світі, де не треба ні про що турбуватися.... аж через деякий час я розумію, що чогось бракує.
Котра з цих історій закінчилася найкраще?
Можливо та, коли ми з батьком поверталися зі збору в австрійському Рамзау і я забула там у шафі зброю. Ми уже були в дорозі чотири з половиною години, і тут тато каже: «Габі, я не бачив в чемодані твою зброю». А я відповідаю: «Ні? Знаєш, я також її там не бачила». Тато зупинив авто, а зброї справді не було. На щастя, ми були недалеко від Будейовіц, і у батька там були знайомі. Ми залишилися у них переночувати, і зранку тато мусив повертатися у Рамзау за зброєю.
ЦІ ТРАСИ – ЦЕ САМОГУБСТВО
Тренер Рибар за Вами стежить на кожному кроці, щоб Ви нічого не забули?
Постійно мені нагадує: «Дивися, щоб не сталося так, що щось забудеш». Кілька разів на день нагадує. Він мене вже добре знає.
А Ви самі контролюєте сервісери?
Якщо бодай трохи змінюється сніг, я про все розпитую свого сервісера Войту Прашіла. Але я йому довіряю, він дуже уважний. Можливо, аж занадто до мене добрий, завжди все вчасно маю підготовано.
Зі скількох пар лиж обираєте ті найкращі?
Усього у мене 25 пар. Перед гонкою тестуємо максимально 8. Під час тестування випробовуємо їх на швидкість і на відчуття при їзді. Обираємо найкращі. Потім повертаємо їх до кабіни сервісерів, де Даніело закінчить підготовку тої пари, наприклад, покриє їх ще порошком або додасть «прискорювач». Але я вже цього не бачу. За 20 хвилин перед гонкою лижі уже чекають мене в кабіні, я їх забираю сама.
Коли йдете з лижами на старт, про що думаєте?
Як коли. Іноді буває, що я боюся чи взагалі переживу стрімкий підйом на трасі. Або часом боюся складних поворотів. Цього року мені здається, що ці траси – це самогубство, тому що підйоми і спуски роблять дуже складними, щоб було цікаво глядачам, і там взагалі нема де відпочивати.
Вже на старті намагаєтеся пробудити того хижака, що у Вас ховається?
Він пробудиться сам уже під час гонки. Але іноді буває так, що я себе «перемотивую», дуже хочу виграти, але після старту розумію, що не можу бігти. Так, ніби той хижак в мені помирає, помирає, аж поки не зникне.
Саме тому перший кілометр є ключовим? Визначаєте, як почувається Ваше тіло?
Звичайно. Після першого кілометру я кажу собі, що треба додати, чи навпаки, сповільнитися.
І ось Ви приїжджаєте на перший рубіж. В цей час потрібно увімкнути якийсь спокійний режим?
Ідеальною є ситуація, коли я приїду на рубіж немов на автопілоті. Лягаю на коврик, зроблю все як на тренуванні, відстріляю без промахів – і їду далі. Це ідеальна ситуація.
Але так буває не надто часто...
Так, це скоріше виняток. Імовірність десь 80%, що ситуація не буде ідеальною. Найчастіше я приїжджаю на рубіж, боюся і кажу собі: «От якраз зараз я не зможу влучно відстрілятися». А потім неймовірно дивуюся, коли вдається таки влучити. А коли справді промахуюся, заспокоюю себе: «Але ж ти знала, що не зможеш чисто відстрілятися – і ти мала рацію».
Якщо уже є один промах, дуже важко сконцентруватися на решті пострілів?
Якщо гонка довга, то я кажу собі: «Це ще нічого не означає, на решті рубежів може статися що завгодно, не здавайся. Гонка закінчується аж за фінішною лінією, повертайся швидше на трасу».
Звертаєте увагу на глядачів на трасі? Чи закриваєтеся у своєму світі?
Звертаю увагу, іноді аж занадто. Тільки уявіть собі: піднімаєтеся на найстімкіший підйом, бракує кисню, дихаєте на максимум, і в якийсь момент відчуваєте, що біля траси хтось палить. Це щось жахливе.
Естонська лижниця Крістіна Шмігун скаржилася, що в Новому Месті постійно відчуває алкоголь від вболівальників.
Я теж. А ще сосиски. У мене перед гонкою розлад шлунку, а я пів кілометру по трасі вдихаю пересмажені сосиски. Жахливо. Мені від цього стає погано.
Сервісери і тренери кричать на трасі, які у Вас відставання. А іноді кажуть неправду. Відповідно до того, що Вам потрібно почути.
Я знаю. В Ханти-Мансійську асистент Мара Лейшек кричав мені, що у мене набагато більша перевага над суперницями, ніж була насправді. Потім мені зізнався: «Хотів, щоб ти заспокоїлася на стрільбищі». Але... чому ні? Мені це не зашкодило, навпаки допомогло. Я їм довіряю, що роблять все для нашого добра, тому не задумуюся над цим.
Психіка в біатлоні – половина успіху?
Вона набагато важливіша, ніж в бігу на лижах. Біатлон дуже залежить від психіки. Флегматики, якою є в нашій команді Ева Пушкарчікова, мають значну перевагу. ЇЇ не може нічого вибити з колії.
Легкоатлетка Зузана Гейнова казала мені: «Я стрибаю через бар’єри тому, що мені звичайний біг здається надто нудним». Для Вас теж? Любите біатлон тому, що тут є бар’єри у вигляді стрільби?
Така, саме тому все більше людей біатлон дивляться, на стрільбищі можна втратити з легкістю десять позицій і більше. Не хочу критикувати біг на лижах, цей спорт дуже красивий, але там дуже мало змінюється. В гонці з масовим стартом спортсмени так часто використовують тактику, що телевізор варто вмикати лише за 5 хвилин до фінішу.
НЕВЖЕ ЦЕ СПРАВДІ Я?
Давайте повернемося до гонки. Ви приїхали на останній рубіж і знаєте, що боретеся за медалі. Той останній постріл – найважчий?
Тренер Їндра Шікола нам завжди казав, що промахнутися останнім пострілом може лише дурень.
Часто згадуєте ці слова?
Часто. Коли промахнуся останнім пострілом...
А якщо постріл влучний, і Ви біжите на фініш за перемогою?
В такий момент я трохи шокована. До останнього моменту не вірю, що втримаю перевагу і що мене ніхто не обійде перед фінішем. Кожного разу я боюся, що у мене несподівано закінчаться сили і я зупинюся. І вже кілька разів так сталося. Але це завжди поєднано зі стрільбою. Якщо є промах, то і сил бігти на лижах немає. І навпаки - якщо у мене дуже болять ноги, але вдається чисто відстрілятися, то я забуваю про біль.
І тоді можете витиснути зі свого тіла набагато більше, ніж очікували?
І я навіть не знаю про це. Коли дивлюся після гонки відео, не можу повірити, що на ньому я. Мій біг виглядає набагато енергійнішим, ніж я відчувала на трасі. Питаю себе: «І де в мені сили взялися?»
Голова – це чарівник.
Саме так.
***
В цей момент щось падає. «Боже, той диктофон впав і кудись закотився,» говорить Соукалова і шукає під ногами диктофон. «Знайшла... Зі мною завжди так. Я ж його в руках тримала».
***
Як святкуєте перемогу? Одного разу після перемоги Ви розповідали, що почуваєтеся, немов Аліса в країна чудес.
І маю відчуття, ніби у мене виросли крила. Навіть відпочивати не мушу. Без проблем можу відразу тренуватися.
Але якщо гонка невдала, то стараєтеся кудись заховатися після фінішу?
З тренером обговорюємо, що могла б зробити інакше і краще. Але головне – мені треба заспокоїти себе. Щонайшвидше перегорнути цю сторінку і йти далі.
Як Ви собі настрій покращуєте?
Стейк на вечерю допомагає побороти будь-які погані думки. Або якась дрібниця: послухати улюблену пісню чи піти на каву з кимось близьким. А ще часто жінкам допомагає шопінг. Хлопці йдуть купувати їжу, а я заходжу в магазин з одягом.
Але в цьому сезоні у Вас не було багато покупок, бо гонки загалом були вдалими.
Так... але я до магазину заходжу й після успішної гонки. Мені подобається гарно вдягатися. Або часом йдемо з дівчатами робити маску для волосся.
І досі маєте звичку фарбуватися перед кожною гонкою?
Це вже не зміниться. Це сидить глибоко в мені, і стосується мого внутрішнього відчуття. Якби я не була нафарбована, то не почувала б себе добре.
Уже ставалося так, що Ви не встигали нафарбуватися перед гонкою?
Ніколи. Навіть якщо я запізнююся, то радше піду з готелю нафарбована – і прийду пізніше.
Але в Сочі краще такого не робити.
Спробую.
ОБЕРІГАЮ СВОЄ ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ
Який смак у слави?
І солодкий, і гіркий. Це гарне відчуття, коли досягнете чогось, про що мрієте. Але потім додаються різні обов’язки, спонсорські та інші. Іноді – це приємні турботи, але за останній рік їх було аж забагато. Мені б хотілося поряд зі спортом мати своє приватне життя і свої хобі. Коли цього у мене нема, я почуваюся нещасною, і це відбивається на спорті. Наприклад, минулого року. Я не могла від спорту нормально відпочити, постійно потрібно було вирішувати, на чиї питання відповідати, де і з ким я маю бути. Я рада, що ці проблеми за мене вирішує пан Гамза, мій менеджер.
Вам заздрять люди?
Звичайно. На жаль, не всі люди, кого зустрічаєте, від щирого серця бажають перемоги.
Заздрість вибиває з колії?
Я ставлюся до цього так, ніби я в боргу перед цими людьми.
В боргу?
Так. Тому, що вони з мене роблять сильнішу особистість. Намагаюся робити так, щоб мене така негативна реакція не вибивала з колії. Якщо хтось з родини скаже щось погане, подумаю над цим. Але якщо хтось чужий напише електронного чи звичайного листа, що йому щось не подобається, не зважаю.
І такі листи Ви часто отримуєте?
Так. Спочатку від таких листів мені було дуже сумно. Я не розуміла, як хтось може докласти таке зусилля, щоб послати мені такий довгий і негативний лист.
А про що був той негатив?
Гроші. Або моя зовнішність. Що я соромлю себе, коли так фарбуюся. Тепер мене такі листи веселять. Людина мене зовсім не знає, але так радикально мене засуджує. Але чому ні, це додає сил. Буду ще більше боротися з усім. Навіть свою невдачу я пояснюю собі: «Добре, ця гонка не вдалася – так сталося тому, щоб наступна гонка була вдалою».
Вірите у долю?
Мабуть. Все, що відбувається, має якесь значення.
Габріела Соукалова, олімпійська чемпіонка. Можете уявити, щоб Вам це вдалося?
Ваше питання мене розсмішило. А найбільше та фраза «олімпійська чемпіонка».
Добре, олімпійська медалістка. Не будемо літати в небесах.
Це було б чудово. Але я не можу собі уявити життя після цього. Вся ця метушня навколо медалі. Але я дуже скептично до себе ставлюся, тому нічого такого не уявляю. Побачимо...
***
Ми в Яблонці. «Тут поки прямо... ще трохи.... а через 200 метрів наліво, так буде ближче,» навігує мене Габріела.
***
Шанс на олімпійську медаль – це те, що підганяло Вас на тренуванні останній рік?
Я б так не сказала. Я вже вдячна, що змогла поїхати на Олімпіаду.
Так само Ви казали перед Ванкувером у 2010.
І тепер так кажу. Старт в Сочі для мене – великий досвід і подарунок. Я не кажу собі, яке місце хочу зайняти. Але уже з нетерпінням чекаю на Олімпіаду. Дуже. На самі ігри і на зустріч з людьми.
І на трасу в Сочі?
На неї також. Вже минулого року на Кубку світу мені дуже сподобалося це місце і гори навколо. Дехто там важко переносить акліматизацію через значну висоту. Але у мене проблем з висотою немає, навіть з моєю вагою. Навпаки, можу швидко адаптуватися. Хоча тягати по тих горах мої кілограми буде непросто. Я належу до тих важчих біатлоністок.
І знову ми дійшли до дієти.
З дієтою не буде так складно. Якби я сильно скинула вагу, моє тіло було б розбалансоване. У мене така будова тіла. Я б не почувалася щасливою, якби обмежувала себе в їжі. Краще хай буде на 3 кілограми більше, але я буду щасливою, буду займатися біатлоном з любов’ю і радістю. Це краще, ніж голодувати і виглядати як жаба на лижах. І головне, я б втратила ту свою силу.
***
Зупиняємося біля будинку Соукалових. На годиннику – пів на другу ночі. «Мушу зараз ще записати, що ще потрібно вирішити. Дуже багато справ,» каже Габріела. Вдома буде два дні. В цьому році – це дуже багато.
Оригінал, скан с Dnes Magazin (PDF, 19 Mb)
Переклад Олена Сенюта
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 7)
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
348
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
120
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
