Кубок світу
# Ім'я Очки
1 Йоханнес-Тінґнес Бьо 1052
2 Стурла Легрейд 1039
3 Кантен Фійон-Майє 930
4 Тар'єй Бьо 893
5 Йоханнес Дале 843
6 Себастьян Самуельссон 817
7 Емільєн Жаклен 812
8 Лукас Хофер 753
9 Сімон Дестьйо 724
10 Мартін Понсілуома 713
Весь рейтинг
останнє фото
Всі фотогалереї
Головна
Обговорення   03:05
Турнір
Усе про біатлон
Чат
Блоги
Інтерв'ю
Преса
Голосування
Трансляції на ТБ
Сайти про біатлон
Контакти
Календар
Кубок світу
Кубок IBU
Юніорський кубок IBU
Результати
Кубок націй
Кубок націй IBU
Статистика стрільби
Швидкість спортсменів
Біатлонна статистика
Наша збірна
Автографкарти
Біатлонна атрибутика
Фотогалереї збірної
Особисті фотографії
Чемпіонати України
Спорт-школи України
Профайли
Шпалери
Фотогалереї
Відео
registration
Реєстрація
Вхід
Мій профайл
next race

Чемпіонат України, Буковель
2021-03-27 10:30 (CET)
Мас-старт 15 км, Чоловіки

Час київський

Всі трансляції



2021-04-21 08:52 |

Степан Кінаш: В якийсь момент подумав, що біатлон - це не моє


Минулий сезон для українських юніорської та юнацької команд вийшов дуже невдалим. Більшість міжнародних змагань були скасовані через пандемію коронавіруса, а на єдиному головному старті, юніорському чемпіонаті світу, українці ні в одній з гонок не наблизилися до боротьби за медалі. У чоловічій частині турніру кращий особистий результат показав Степан Кінаш, який в гонці переслідування серед юнаків фінішував 15-м. Але ще більше уваги на себе 19-річний спортсмен звернув у березневій частини дорослого чемпіонату України, де в конкуренції з хлопцями з команд А і Б двічі фінішував в шістці кращих.
 
З Кінашем ми зустрілися в селі Геніївка Харківської області, де Степан живе з батьками і маленьким братом, і зараз відновлює сили перед новим сезоном, граючи у футбол і катаючись на велосипеді. У розмові, яка тривала більше години, було все: і цікава історія виникнення біатлону в житті спортсмена, і відверта розмова про невдачі... І - думки про майбутнє, де Кінаш розкрився як дуже амбітна людина. Хтось скаже - навіть занадто, але хіба не в цьому полягає спортивний характер? І, можливо, історія Степана стане мотивуючою для інших хлопців та дівчат, які тільки починають свій шлях в біатлоні, або тільки мріють про те, щоб пробігтися на лижах з гвинтівкою. Адже «праця винагороджується» - цю фразу Степан під час інтерв'ю сказав кілька разів.

- Степан, незважаючи на те, що в останні роки тебе почали називати одним з найбільш перспективних молодих біатлоністів в Україні, вболівальники знають про тебе мало. Розкажи про себе трохи. Чим захоплювався в дитинстві, і як взагалі на горизонті виник біатлон?
 
- Спочатку я займався футболом, він у нас спадковий вид спорту: дідусь стояв на воротах, потім був тренером, тато віддав футболу вже більше 20 років - був граючим тренером, зараз тренує молодь. Тобто, в основному в нашій родині був тільки футбол, інші види спорту для нас були не дуже цікаві. Також я займався легкою атлетикою в ДЮСШ - стрибки, біг, метання, постійно їздив на районні змагання. Тому загальний фізичний розвиток був нормальним, і я був підготовлений до училища, до всіх навантажень, адже з дитинства у мене постійно були тренування.
 
Десь в сьомому класі я вже розумів, що це такий вік, коли діти йдуть вчитися в спортивне училище, і хотів серйозно займатися футболом. Ми спробували вступити до Академії «Металіста» в 2015 році. У той час харківський «Металіст» дуже сильно грав, і я мріяв потрапити до складу цієї команди. Ми поїхали туди здати нормативи, де нам сказали, що команду вже набрали і буде тільки добір - візьмуть 2-3 людини, а хлопців приїхало більше 20-ти. Важко було потрапити в команду в такій конкуренції, потрібно було показати, що ти дійсно дуже здібний. Хоч я всі нормативи здав дуже навіть добре - і стрибнув, і пробіг вище норми, і в грі 10х10 забив гол, але у мене не вийшло пройти відбір. Потім мені сказали, що якщо я не потрапив в Академію «Металіста», то не зможу вступити і в Харківське училище №1, яке спеціалізується на футболі. Виходить, футбол накрився. (Посміхається) Адже в іншу область їхати - не варіант, тому що дуже далеко від будинку. Але я все одно хотів в училище, хотів вчитися і тренуватися, хотів пов'язати своє життя зі спортом, було величезне бажання. Мені вже не важливо було, чим я буду займатися - головне було пов'язати життя зі спортом.



Потім настав момент, коли ми з дідусем поїхали на крос-змагання, в спорттабір «Чайка», в Зміїв (до 2020 року - районний центр в Харківській області - прим. Є.Т.), куди приїжджають хлопці з училища, що представляють різні види спорту, в тому числі лижні гонки. Пам'ятаю, бігли 800 метрів, я був наймолодшим серед них: тоді був в сьомому класі, а вони - в десятому. Серед них я посів восьме місце з 20-ти чоловік. Мені відразу ж почали давати поради, що б я став займатися легкою атлетикою. Для мене ж головне було потрапити в училище, а на який вид спорту - другорядне, адже з футболом, про який я мріяв, все одно не вийшло.
 
Через час тато дізнався, що директор ДЮСШ, в якій він працював в Змієві, навчався на одному курсі зі Спіциним Віктором Епіфановичем. І той сказав, що має зв'язок з іншим училищем, з біатлоном, і що може передзвонити і дізнатися все, що цікавить. Через якийсь час нам сказали, коли потрібно приїхати на відбіркові змагання - біг на 60 м і 1 км, а також підтягування і стрибки. Спіцин Віктор Епіфанович показав мені училище, розповів де можу жити. Вся ця розповідь мене ще більше зацікавила, і я вирішив, що 100% потрібно йти в училище. На початку літа я дізнався всі нормативи, і ми з дідусем почали готуватися саме до них - бігали, підтягувалися, робили всілякі вправи. Під кінець літа ми поїхали до Харкова здавати нормативи - нас було шість хлопців і дві дівчини. Тоді я виграв всі нормативи, крім кросу. Ті хлопці вже дружили з лижами, а я на лижах стояв всього лише один раз, років у 8-9, і не було бажання продовжувати вчитися кататися - взимку мене більше цікавив хокей. У мене є ковзани, у тата брав щитки, одного разу навіть вдома зробили хокейний майданчик і грали всю зиму з друзями.



Загалом, стояв вибір: йти у біатлон або ж у легку атлетику, тому що мене брали і туди, і туди. Училища різні, умови різні, і види спорту також різні... Ні я, ні батьки не знали, ми думали тижня зо два, тому що на лижах я ж не стояв, та й як стріляти буду... а крос-то побігти - пробіжу! (Сміється) Прийшов дідусь, який бігав все життя і в 36 років на 5 км виконав норматив кандидата в майстри спорту, та й зараз в свої 73 роки продовжує бігати, і каже, що легка атлетика - «кінний» вид спорту: монотонно біжиш і біжиш. Так, на чемпіонаті України ти, можливо, станеш чемпіоном країни, станеш майстром спорту, можливо, доб'єшся чогось у внутрішніх змаганнях, а на міжнародних, коли біжать африканці, ти навряд чи себе покажеш, адже у них вроджений хист до бігу. І коли дідусь це сказав, ми і думати перестали, відразу вирішили - біатлон! Він переконав нас, сказавши, що біатлон набагато динамічніший: різні дисципліни, біг, стрільба, він дуже цікавий і непередбачуваний, та ще й дуже гарний.

- Друзям довго пояснював, що це за вид спорту? :)

- Та тут і особливо друзів немає. Був один хлопець, з яким я добре спілкувався, але як тільки пішов в училище - тісний зв'язок перервався, тому не розповідав нікому, та й тим, кому було цікаво, самі могли зайти в Інтернет і подивитися. (Сміється)

Перший рік в училищі був дуже важкий в моральному плані, особливо перший місяць. Я навіть думав повернутися додому, тому що тут в школі я був відмінником, найкращим в спорті, лідером, а там я відчував себе лише одним з...

Одного разу, в один з перших тренувальних днів, я біг імітацію з палицями, і побачив дівчат, які грали в футбол - вони вчилися на футбольному відділенні. Я до сих пір пам'ятаю цю мить і свої відчуття в цей момент: біжу, дивлюся на палиці, і думаю: «Чим я займаюся... Навіть дівчата в футбол грають, а я бігаю тут, палицями трушу, навіщо...»? Я провчився рік, і зовсім не розумів що таке біатлон. Я не відчув його, у мене не було ніякого стимулу, адже раніше, коли я їздив на районні змагання, займав перші місця і був задоволений. (Посміхається) А тут у мене не було ніяких досягнень, нічого: навіть за своїм віком я був 15-м на обласних змаганнях, серед всіх спортсменів - в третьому-четвертому десятку. За цілий рік жодної медалі!
 
І мимоволі почав замислюватися, що це не мій вид спорту, не моє, треба йти. Тому що дивився на старших хлопців, і думав - як це у них виходить? Займають призові місця на чемпіонатах України, їздять на збори, виступають за кордоном... Блін, я теж так хочу! (Сміється)
 
Але в кінці весни до мене підійшов тренер і запропонував на початку червня поїхати на збір з юніорською збірною України до Чернігова, замість оздоровчого збору в «Чайці». Звичайно, я погодився! І ось тільки на цьому зборі почалася жорстка підготовка, і я зрозумів, що таке біатлон - коли тренувався з хлопцями, які на чотири роки старше за мене: Саша Пономаренко, Юра Ситник. Виконував з ними однакову роботу, і тоді мені було дуже важко фізично - приходив з тренувань, просто падав і засинав. Сил не було навіть піти в душ. Прокидався - і йшов на друге тренування. Ось так було із дня в день.
 
Потім ми поїхали в Карпати, мені там дуже сподобалося. Раніше я нікуди особливо не їздив - хіба що в Харків з мамою чи дідусем. А тут завдяки біатлону побував в Чернігові, Сумах, в Карпатах... Все - зірка! (Сміється) Це мене ще більше завело, з'явився стимул.

Це був вже той вік, коли можна було готуватися до міжнародних змагань - юнацьких Олімпійських ігор. Тому і на зимовий сезон, юнацький чемпіонат України, я налаштовувався більш серйозно. А потім Віктор Епіфанович Спіцин сказав мені, що я поїду з ним на укочування, в Австрію! Ця новина мене шокувала! Це було моєю мрією, адже за кордоном я жодного разу не був. В Австрії я побачив всіх біатлонних зірок - Вірер, Фуркада, інших зіркових спортсменів, і я ще більше завівся, ще більше почав розуміти, що таке біатлон. Це був вирішальний рік для мене, саме тоді я зробив дуже великий крок вперед в своїх результатах. Я почав себе мотивувати, більше захопився роботою - постійно тренажив, дотримувався режиму, виконував все, що скаже тренер, і був результат!
 
- Як батьки поставилися до серйозного захоплення біатлоном?
 
- Батьки досі дуже сильно переживають. Мама дуже хвилюється, перед стартом не може знайти собі місця. Коли я вступив до училища, в нашій родині було дуже важке фінансове становище, тато поїхав в Москву на заробітки, і в училище я їздив з дідусем або з мамою - одного не відпускали, бо міста я не знав.
 
Перші два роки були найважчі в психологічному плані. У цей момент потрібно було взяти себе в руки і перетерпіти. Найчастіше саме в цей момент у багатьох опускаються руки - коли не можеш дозволити собі хорошого екіпірування або спорядження, багато від чого відмовляєшся. І в той же час, ти розумієш, що зараз далеко від будинку, все повинен робити сам. Але треба пам'ятати - праця винагороджується.



- Перші офіційні змагання сприймалися радше як пригода, чи вже тоді - як перший крок у великій кар'єрі?
 
- Насправді, мої перші змагання були після місяця навчання, коли ми поїхали на обласні старти в Суми. До сих пір пам'ятаю їх до найдрібніших деталей. Я не очікував що мене візьмуть - у моїй віковій категорії було шість осіб: троє з них вже бігали лижні гонки, знали, що таке лижоролери... З цих шести чоловік я був десь п'ятим за силою, адже тільки у мене було лише три тренування на ролерах, і я був впевнений, що в склад не проб'юся. Але я дуже добре стріляв: точно і холоднокровно. З нашого віку могли їхати лише двоє людей. Відразу взяли Олексія Жувагу - він тоді був найсильніший ходом серед нас, і мене, хоча повинні були брати іншого хлопця - лижника Артема Тереху. У той момент всі, як і я, були в шоці - чому взяли мене, а не його, він же сильніший. (Посміхається)
 
Поїхали в Суми - і в кросі я був передостаннім! Дуже сильно засмутився, подзвонив мамі і сказав, що це не мій вид спорту, що я хочу на футбол, а не на біатлон. (Сміється) У той момент мама мене дуже сильно підтримала, і ця підтримка дуже допомогла на наступний день - ми бігли гонку на лижоролерах і було дві стрільби: лежка і стійка по мішенях для стрільби лежачи. Тоді я зробив два або три промахи, а дистанція була короткою - всього п'ять кілометрів. І тоді я фінішував п'ятим! Пам'ятаю, ми їхали додому, а я настільки був радий, що навіть мамі не подзвонив, хоча зв'язок з нею завжди підтримували постійно. Тоді я вважав себе королем біатлону! (Сміється) Коли приїхав, мама вже знала про мій результат і була дуже рада.
 
А перший мій чемпіонат України серед юнаків був після підготовки влітку і укочування в Австрії. Першу ж гонку, спринт, я виграв і став чемпіоном України. Не передати мої емоції тоді, нібито став Олімпійським чемпіоном! (Посміхається) У нас тренер о дев'ятій вечора забирав телефони на цілу ніч і цілий день, і видавав їх тільки о восьмій годині вечора, на одну годину. Я так чекав того моменту, щоб отримати телефон і подзвонити додому, щоб поділитися новиною з батьками! (Посміхається) Виявляється, мама не витримала і подзвонила Віктору Епіфановичу Спіцину, і він сказав: «Пишайтеся, ваш син став чемпіоном України»! А я ввечері дзвоню, мама піднімає трубку і вже плаче від радості.

- Напевно, перша медаль на чемпіонаті України і успіх в Сараєво (Європейський юнацький Олімпійський фестиваль в 2019 році, коли Кінаш став третім в індивідуальній гонці - прим. Є.Т.) стали поки найбільш емоційними стартами для твоїх батьків :)

- Так! Увечері, перед стартом індивідуалки в Сараєво, я татові пояснював як користуватися SIWIDATA. До цього вони тільки знали про її існування, але ніколи не користувалися. Тато розповів все мамі і поїхав в Зміїв по роботі, не бачив тієї гонки, а мама залишилася вдома стежити за стартом. Дзвонить татові і каже: «Наш Стьопа третій»! А він їй відповідає: «Що ти там натискала, що він третій ?! Так, я їду додому, розберуся». (Сміється) Поки тато приїхав - уже з'явилися офіційні результати, і всім стало відомо, що я дійсно з бронзовою медаллю. Мама від радості плаче, адже перший міжнародний старт, а я з медаллю їду додому! Ніхто цього не очікував! При тому, що на Сараєво особливо не налаштовувався, думав, будь що буде. А ось на Юнацькі Олімпійські ігри я готувався їхати і вигравати, по-іншому ніяк. І результат на Олімпіаді не був випадковим. (Кінаш двічі був восьмим - прим. Є.Т.)

Продовження інтерв'ю читайте на нашому сайті завтра
Фото з особистого архіву Степана Кінаша

Спілкувався Євген Тарасенко
Версія для друку


Коментарі (Всього: 16)
2021-04-21 10:36
 # 1  Вадим96 (Сумы) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Очень познавательно) спасибо
2021-04-21 11:58
 # 2  al_shdw (Київ) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Дякую за інтерв'ю! Чекаю продовження, а поки сподіваюсь, Степану вистачить тієї мотивації прогресувати далі)
2021-04-21 12:09
 # 3  Лыжню! Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Ой, Евгений, какое светлое интервью. До слез. Спасибо родителям за такого открытого человечка! Удачи Степану!
«Что ты там понажимала, что он третий?! Так, я еду домой, разберусь». (Смеется)
И я смеюсь)
2021-04-21 12:27
 # 4  trov (николаев) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Дякую Євгену та Степану за бесіду, чекаємо продовження
2021-04-21 17:41
 # 5  Sergey Ko (Киев) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Хорошее интервью.
2021-04-21 18:05
 # 6  Noname (Киев) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Степан, конечно, самородок:) чем-то Антона напоминает. Удачи, ему, пусть не опускает руки, они с Виталиком наше светлое будущее. Родители они такие родители - всегда волнуются. Помню, как дочь на соревнованиях в Киеве принимала участие так я баночку корвалола всадила:), а тут межуднародка все таки:) спасибо, Женя, за интервью, очень мотивирующе.
2021-04-21 18:52
 # 7  AVI (Кропивницький) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Такий молодий хлопчина, а так по-дорослому мислить. Удачі Степану! І дякую хлопцям за таку цікаву бесіду.
2021-04-21 20:50
 # 8  Дмитрий Дудкин (Полтава) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Вот такие истории действительно закаляют,очень надеюсь что у Степана получится и на взрослом уровне.
2021-04-21 23:12
 # 9  al'bishka (Нешер) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Хороший хлопец:)
2021-04-22 08:30
 # 10  Натали V Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Просто круте інтерв'ю!Євгену величезне спасибі ! Додає оптимізму! І серед юніорів є вмотивовані, амбітні, розумні спортсмени! Удачі Степану! Він справді помітний серед своєї вікової категорії!
2021-04-22 09:23
 # 11  Оксана (Гамбург) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Спасибо за интервью!
Удачи Степану! Много достижений на юниорском уровне и удачного перехода во взрослый биатлон!
P.S. Как классно, что в Харькове теперь есть биатлон!!!
2021-04-22 10:36
 # 12  Вадим96 (Сумы) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
2 Оксана
Да, это очень хорошо, раньше не было у нас в сборной вроде бы воспитанников харьковской школы биатлона
2021-04-22 10:43
 # 13  Eugen (Харків) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
2 Вадим96
Так самой школы, считай, не было )) Лет 6-7, как начали более-менее серьезно детей готовить. За это время на Кубке IBU дебютировали Саша Пономаренко, Юра Сытник, Люба Кипяченкова и Оксана Коваленко.
2021-04-22 11:04
 # 14  Klara (Одеса) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
2 Eugen
Харківським спортсменам з тренером пощастило. Мені дуже подобається його ставлення до спортсменів на змаганнях.
2021-04-22 11:39
 # 15  Вадим96 (Сумы) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
2 Eugen
ну дай Бог скоро и в основную команду попадут и в команде Б тоже смогут закрепиться) хорошо, что становится больше биатлонных регионов)
2021-04-22 12:13
 # 16  Оксана (Гамбург) Цитировать выделенное  Посмотреть профайл
Так самой школы, считай, не было )) Лет 6-7, как начали более-менее серьезно детей готовить.
У меня в универе была студентка, так ее бабушка, в свое время, работала в Харькове тренером по биатлону. Ее из Сибири специально сманивали когда-то, выступать за регион, тут она и прижилась. А потом что-то там извенилось в верхах еще при УССР) и решили, что Харьков будет профилироваться как лыжный центр, а биатлон "уйдет" в другие области.
Девочка рассказывал, а я даже и не знала, что в Харькове биатлон когда-то вообще был. И я очень рада, что школу восстановили.
Останні обговорювані новини
    Підручний та Джима візьмуть участь в шоу-гонці City-Biathlon у Вісбадені (2)
    Оновлення розділів "Наша збірна" та "Календар" (9)
    Нові матеріали (29.06 - 05.07) (1)
    День народження Ірини Петренко (7)
    Нові матеріали (18.06 - 28.06) (1)
    День народження Романа Бондарука (2)
    Поповнення біатлонної сім'ї! (15)
    Анастасія Меркушина - посол освітньої програми IBU (15)
 
Додати коментар
Вітаємо:
1. Якщо ви вже реєструвалися на сайті, введіть ваш E-mail і пароль.
2. Якщо ви залишаєте коментар перший раз, вам необхідно придумати нікнейм, і ввести ваш E-mail і пароль.


Ім'я або Нікнейм: (не вводьте його якщо ви вже реєструвалися раніше)

E-mail:

Пароль:

Забули пароль?

Коментар

Кубок світу
# Ім'я Очки
1 Тіріль Екхофф 1152
2 Марте Олсбю Ройселанд 963
3 Франциска Пройсс 840
4 Ганна Еберґ 826
5 Доротея Вірер 821
6 Ліза-Тереза Хаузер 818
7 Дінара Алімбекова 734
8 Інґрід-Ландмарк Тандреволд 707
9 Анаїс Шевальє-Буше 677
10 Деніз Херрманн 667
Весь рейтинг
assessments
Оцінки в останній гонці

Дмитро Підручний 6.02

vote
Нравится ли вам новый внешний вид сайта?
 
Неплохо для начала, но нужны доработки
vote
181
Мне не интересна новая версия, буду пользоваться старой
vote
150
Дизайн неудачный, сайт стал менее удобным
vote
106
Да, все отлично, дизайн современный, навигация удобная
vote
87
 
проголосовать



popular profile

Росія  Олександр Лоґінов
Фінляндія  Кайса Мякяряйнен
Україна  Валентина Семеренко
Норвегія  Уле-Айнар Бйорндален
Україна  Юлія Джима
Україна  Віта Семеренко
Франція  Мартен Фуркад
Білорусь  Ірина Кривко
Норвегія  Еміль-Еґле Свендсен
Україна  Дар'я Блашко
Італія  Доротея Вірер
Україна  Дмитро Підручний
Норвегія  Йоханнес-Тінґнес Бьо
Білорусь  Дар'я Домрачева
Україна  Анастасія Меркушина

interview

2021-06-01
Віталій Мандзин: Те, що я потрапив на централізовану підготовку в команду Б, для мене було несподіванкою

2021-05-31
Віталій Мандзин: Я розраховую на те, що у цьому міжсезонні вийде сконцентруватися на стрілкових тренуваннях

2021-04-22
Степан Кінаш: Я завжди ставлю максимальні цілі, інакше навіщо тренуватися і змагатися?

2021-04-21
Степан Кінаш: В якийсь момент подумав, що біатлон - це не моє

2021-04-20
Микола Зоц: Не варто розглядати Кубок IBU, як заслання

2021-04-19
Микола Зоц: Ми всі працюємо на загальний результат