|
|
.gif)
|
|
|
2021-02-08 09:29 | Дінара Алімбекова: Хочу показати своїм прикладом, що можна чогось домогтися, якщо ти цього дійсно хочеш
|
|
|
|
У світовому спорті є велика кількість історій, які показують, що іноді можливо абсолютно все - від диких злетів до найгучніших і несподіваних падінь. Це ж стосується і біатлону.
Одним з головних відкриттів поточного сезону є  Дінара Алімбековой. Білоруська спортсменка показала, що буквально за пів року можна пройти шлях від біатлоністки, яка намагається хоча б заїхати в топ-60 до претендентки на медалі чи не в кожній гонці.
Це саме та історія, про яку потрібно зайвий раз поговорити. Причому не рядовим уболівальникам і журналістам, а молодим спортсменам. Важливо розуміти, що цей випадок не стільки про інфраструктуру в сусідній країні і якість їх інвентарю (а вони навряд чи відрізняються від нашого), скільки про дике прагнення до прокачування своїх скіллів і бажання довести, в першу чергу, самій собі, що якщо є бажання, то всі перепони - це тимчасова штука, яка незабаром залишиться за спиною. І ось вся ця божевільна мотивація з'являється на фоні глибокої моральної ями після провального сезону.
Відверто, місцями зі сміхом, а десь і зі сльозами, Дінара розповіла нашому кореспонденту Владу Омельянченко про те, як за такий короткий проміжок часу внести корективи в техніку на лижні, змінити підхід до віри в себе і перейти від самокопання до прагнення стати топ-біатлоністкою.
- Дінара, я так розумію, ваша команда вже в Поклюці?
- Ні, ми зараз в новому для себе місці. Невелике містечко Віндішгарстен в Австрії - це батьківщина нашого тренера.
- А чому обрали саме цю локацію?
- Ми вирішили не сидіти багато на висоті, тому і поїхали з Антхольцу. Навіть там ми жили не в самому місті, а трохи нижче. Вирішили, що перед чемпіонатом світу вже не потрібно експериментувати і лізти високо в гори. Тут висота 600 метрів. За ідеєю, нам так потім буде легше.
- Так а в Поклюці 1400 метрів, якщо я не помиляюся. Все одно ж вам підніматися на висоту?
- Я теж задавала це питання тренерам. Вони сказали, що в Антхольці ми також змагалися на висоті, але при цьому жили внизу і усі себе більш-менш нормально почували, тому так само будемо поступати і в цьому випадку.
- А як взагалі організм на це реагує? Чи він не встигає перебудуватися під висоту?
- Так, провівши кілька годин на таких умовах, організм навіть не встигає зрозуміти, що відбувається. Потім ти спускаєшся вниз, де він набагато швидше відновлюється.
- Це прямо такий лайфхак. Багато команд цим користуються?
- Так. У минулі роки в Антхольці так багато робили. Українська команда в тому році начебто теж жила внизу. Зараз ряд команд жили на висоті в Антхольці і, не спускаючись, почали готуватися до чемпіонату світу. Вони тренуються і живуть десь близько від Поклюки. За цей час їх організм вже звик і освоївся до таких умов, і вони відчуває себе нормально.
- Минуло вже 1.5 року з моменту запису нашого першого великого інтерв'ю в Мінську. Що у тебе змінилося за цей час?
- Десь ще рік після нашої розмови у мене майже нічого не змінювалося. Я тренувалася, змагалася, також непоказно виступала. Якісь, прям, серйозні зміни почалися десь півроку тому, може трохи більше.
- Ось я саме про це і хотів поговорити. Ти нещодавно в інтерв'ю розповідала про те, що поміняла техніку лижного ходу. Ось можеш детально пояснити для таких чайників як я, що було з цією технікою не так, і що саме ти в ній змінила?
- Можливо я якось неправильно донесла свою думку з цього приводу або люди просто не так зрозуміли. Насправді, ось чисто візуально відразу і не відрізниш, що у мене щось змінилося. В принципі, поміняти повністю техніку лижного року за рік або два неможливо. Є варіант тільки якісь деталі в ній змінити. Наприклад, я додала силу відштовхувань руками і почала більше працювати саме ліктями. Раніше мені говорили, що так робити не можна, але я ж дивлюся на інших біатлоністів. Навіть топові спортсмени відштовхуються саме так, і я подумала: «Блін, а чому мені так не спробувати?»
Що стосується саме техніки лижного ходу, то раніше після поштовху ногою я її не розслабляла, а тягла носок і лижу на себе. Це призводило до напруження м'язів. На наступному етапі я вже ставила ногу не під своє тіло, а трохи вперед і починала крок з п'яти, після чого включала носок, а це неправильно. Лижі потрібно було укочувати, а після гонки було боляче навіть доторкатися до гомілок. Так ось, влітку я багато працювала на ролерах, для того, щоб виправити ці моменти, займалася рухливістю своїх суглобів на спеціальному тренажері, що з'явився у нас в Раубічах, закачувала гомілки і зробила хороші устілки. Загалом, все те, що могло допомогти мені - все спрацювало.
- Але золото Олімпіади ти ж взяла зі старою технікою?
- Так, але це не скасовує того, що вона явно була гіршою, мені з нею було важче і відповідно, результати потім говорили самі за себе.
- А що зі стрільбою? Якісь зміни також відбулися в приготуванні?
- Так, коли до нас прийшов новий тренер, він розповів про те, як він бачить нашу техніку стрільби, в чому її проблеми і як їх вирішити. Я була готова його слухати і щось змінювати. Те, що він запропонував - я все зробила. На стійці я встала трохи по-іншому, розвернулася ближче до глядачів (сміється). На лежці також відбулися зміни. Тренер ще вніс коригування по роботі з гвинтівкою. Я в якийсь момент подумала, ого, він ось тільки прийшов, а скільки змін відразу привніс буквально за одне тренування. На початку було незручно, я звикала більше місяця. Були на тренуваннях зриви, коли допускала по 3-4 промахи, але він заспокоював і говорив, що причина просто в новій і незвичній для мене техніці.
- Я ось зараз навіть заради інтересу відкрив твою статистику стрільби. У минулому сезоні у тебе було 76.7% попадання, а ось зараз, наприклад, 84.9%.
- Ну так, от якщо б ще не брати до уваги мій крайній мас-старт (сміється). Там у мене були проблемки. Нещодавно у нас було зібрання, де тренери аналізували минулі виступи. Австрійський коуч наголосив на тому, що у мене з'явився прогрес в гонках, де чотири вогневі рубежі.
- У вас тренерський штаб багато часу приділяє аналітиці?
- Так, і це дуже помітно по ним і по тому, що вони говорять і роблять. Насправді, це ж нормальна історія, коли в команду приходить новий фахівець і починає аналізувати виступи своїх спортсменів, наприклад, в минулому сезоні.
- Очевидно, що цей сезон кращий в твоїй кар'єрі. А ось минулий можна назвати найгіршим?
- Напевне так. Найгіршим в плані очікування і результату. Я перед минулим сезоном дуже багато тренувалася і працювала над собою, але коли у мене з перших гонок не заладилося, то я зрозуміла, що це не той результат заради якого я віддала стільки часу і сил. Хотілося щось отримати взамін. А виходило так, що виходила на гонку просто, щоб вийти. Можна сказати, що я себе не дуже добре відчувала мало не на кожному етапі. Це був сезон, який хотілося завершити, забути його і більше не виходити на тренування.
- Я просто пам'ятаю, як чи не після кожної гонки, де я був на етапах, йде Дінара з чаєм в руках, а він вже аж солоний від її сліз. Ти плакала регулярно після фінішу. То у тебе були проблеми з окістям, то просто не склалася стрільба, або ще якісь причини. Мені здалося, що в кінці сезону ти вже була просто в моральній ямі.
- Так і це було не було секретом. Ти ось кажеш, що проблема була то з тим, то з іншим, але результат на виході завжди був один і той же (сміється). Я зараз ось оглядаюся назад і не розумію, як я після кожного фінішу взагалі знаходила в собі сили виходити на старт знову і знову. У мене тоді сезон закінчувався після кожної гонки. За підсумком, завершити його я вирішила після чемпіонату Європи, який у нас в Раубічах проходив. На етап в Контіолахті я їхала чисто на закачування, стартувати не планувала. Так просто вийшло, що дівчата захворіли, і я змушена була виходити на гонки. В той момент вже подумала, що може коли від тебе нічого не чекають ні вболівальники, ні тренери, навіть ти сама від себе нічого не чекаєш, може в такій обстановці і вийде показати результат? Ну, здавалося б, чого це я не можу вийти на старт і відстріляти на нуль ці два рубежі? І що за підсумком? Класно вийшло, повеселила народ (сміється) (В спринті в Контіолахті Дінара допустила 5 промахів - прим.).
- У тебе були періоди, прям, жорсткої депресії в тому сезоні?
- Швидше за все. Може я не до кінця розумію, що таке депресія, але я впевнена, що ось щось схоже у мене почалося після чемпіонату Європи. Уявляєш, стадіон, який заповнений твоїми вболівальниками, а ти перед ними взагалі ледве рухаєшся. Це було жахливо. Так, вони підтримували, говорили щоб я не розслаблялася. Але я тоді просто нічого не хотіла в той момент - ні тренуватися, ні виходити на гонки, ні з кимось ще спілкуватися і чогось пояснювати. Я тоді підійшла до нашого головного тренера і сказала: «Я все, я більше не можу».
- Слухай, але ж крім підтримки було досить і хейта, тебе морально просто топили різними постами в соцмережах. Я впевнений, що і в особисту сторінку тобі прилітало досить образ.
- От якби ти запитав у мене про це рік тому, я б тобі відповіла: «Так, але вони взагалі нічого не розуміють, вони не знають, як це мені» і все в цьому дусі. Тоді ж піднімалася стандартна історія про податки і так далі. Зараз я розумію, що напевно вони так вважали за потрібне висловлювати своє невдоволення, і вболівальники мають повне право на це. Зараз я по-іншому на це дивлюся. Ну хтось написав якийсь текст, ну і нічого страшного. Тоді ж у мене було щось на зразок депресії, поганий настрій, а я читала просто все, що мені писали, що надсилали. Тоді ще виходили статті із заголовками на кшталт «Алімбекова знову в сльозах» або «У Дінари Алімбекової знову не найліпша гонка». Зараз я розумію, що чим більше я на це реагувала - тим більше цей вогонь роздувався. Ну і такий період в житті має місце бути. Зараз же про мої гонки пишуть не менше, якісь вдалися, якісь - ні. Але такі конкретні визначення є у інших людей. У мене це трохи навпаки працює. Якщо гонка була не найвдаліша, і я, приміром, не заїхала навіть в топ-20, то я сідаю і аналізую всі помилки, щоб в наступних стартах їх не допускати. Я ж розумію, що такі моменти сьогодні зможуть допомогти мені стати кращою вже завтра. Звичайно, я не лідер світового біатлону, та я до цього дуже прагну. Але, повертаючись думками в минулий сезон, я розумію, наскільки все було складно. Блін, скільки ж сліз я тоді пролила...
- Ну ось коли гонки відверто не вдаються, в додаток до цього на тебе відверто тиснуть в соціальних мережах окремі персонажі, і ти ж сама себе ще закопуєш. Адже це супер складний життєвий момент, який ще потрібно пережити, щоб просто не плюнути на все і викинути лижі з вікна. Як ти впоралася з усім цим тиском?
- Якщо я скажу, що впоралася, то можу збрехати в якійсь мірі. Наодинці це зробити складно. Розумієш, просто нізвідки черпати ці сили і енергію... Звичайно, мені допомагала моя сім'я, рідні та друзі, але все одно дуже складно людині не зі спорту пояснити, що у тебе на душі. По суті, це ж все моя робота. Окей, можна все кинути і піти зі спорту, але легше від цього ж не стане. Тим більше, такий вчинок точно не буде характеризувати мене, як сильну людину. Це моя відповідальність, мій обов'язок, і я повинна виконувати цю роботу максимально добре в будь-якому випадку. В якійсь мірі це був виклик самій собі. Я думала: «Блін, ну як так все виходить?». Я спостерігала за тим, як тренуються наші юніори та юнаки, як вони намагаються навчитися чомусь новому і виправити свої помилки. А у мене ж всі ці знання є. Просто моя задача була це все зібрати в голові і правильно використовувати. Тим більше, що я хочу показати своїм прикладом, що можна чогось домогтися, якщо ти цього дійсно хочеш.
- Ти якось говорила, що в це міжсезоння ти мало не закрилася на базі і весь свій час приділяла тільки тренуванням. Як у тебе цей процес проходив і як ти контролювала свої навантаження? Чи не намагалася виконувати більше, ніж звичай? У нас просто є робочий кейс Сергія Семенова, який дикий трудяга, і кілька років тому вирішив робити трохи більше того, що йому давав тренер. У підсумку через це у нього з'явилися проблеми зі здоров'ям.
- Це взагалі не моя історія, щоб виконувати більше того, що дає тренер. Можливо, я знову просто не так виклала свою думку. Дивись, ситуація була така, що після поганого сезону в квітні хотілося повністю перезавантажитися і виїхати кудись відпочити і подумати про життя. Але, цієї відпустки не сталося, і у нас був просто карантин. І де відпочивати? У кімнаті в Раубічах? Я вже просто не хотіла залишатися наодинці з собою. Більше плану я виконувати нічого не могла, так як плану в той момент в принципі не було. Я захотіла побігати - пішла побігала, захотіла в зал - сходила і позаймалася. Просто щодня тримала себе в тонусі, як якась фітоняшка (сміється). А по ходу підготовки я ніколи себе не перенавантажувала, тому що від одного тренування залежить наступне, а за ним тягнеться ще одне і так далі. Якщо тренер давав таку кількість навантаження, то я виконаю його саме в такому обсязі. Я в цьому плані дуже дисциплінована.
- А як ти морально перезавантажилась? Все ж дозволяла собі виїхати десь з подругами потусити?
- Так, я могла зустрітися з подругами, але це не були походи в клуби чи щось подібне. Це були домашні посиденьки, де я повністю відключалася від спорту. Мої найкращі подруги не спортсменки, всі різних професій, тому вони дуже добре мене відволікали. Проводила багато часу з братом. Виїжджала якось з друзями з наметами на природу, де немає зв'язку та Інтернету. Але це важко назвати моральним відпочинком. Ось реально морально я відпочивала, коли у мене все виходило на тренуваннях. Були моменти, коли настрій взагалі пропадав, потім йшла на тренування, займалася, все виконувала і приходила з якимось натхненням і почуттям радості. Ну, ось таке кайфове літо у мене було.
- Це кайфове літо ти, по суті, просиділа в Раубічах, так?
- Ну так, але у мене і раніше такий досвід був. Наприклад, влітку перед Олімпіадою. Ну я до цього нормально поставилася, тим більше, що нас заспокоювали, що незабаром вже виїдемо за кордон на якийсь збір.
- Давай до чогось більш позитивного перейдемо. До грошей, наприклад. Я так розумію, що за один етап в Хохфільцені ти заробила більше, ніж за весь сезон 19/20?
- Так, я за будь-який етап зараз заробила більше, ніж за весь минулий сезон (сміється). Тут я стабільно хоч щось, але заробляла.
- Ось на даний момент можеш назвати приблизну суму, яка тобі вже прилетіла? З вирахуванням податків, природно.
- З вирахуванням податків, хм... ну десь близько 60 тисяч.
- Ну сума непогана. Вона не розслабляє вже зараз тебе? Ні думки про те, що вже непогано заробила, і в якійсь гонці можна себе пошкодувати?
- Взагалі ні, про гроші в момент гонки не думається зовсім. У мене ось з'являється цей азарт, коли я дивлюся на те, скільки очок в загальному заліку Кубка світу заробила. Був момент, коли я кілька гонок пробігла в синій майці, непогано виступала, і коли побачила відрив від другого місця в боротьбі за цей біб, то десь може і дала слабину. Але що стосується грошей, то нічого подібного немає. По суті, я роблю те ж саме, що і в попередніх сезонах, просто зараз мені за це ще так платять. Я сприймаю це як приємний бонус. Знаєш, кажуть, що грошей багато не буває і можна знайти, куди їх потратити. У будь-якому випадку, є ж якісь бажання, цілі, мрії.
- А яка у тебе зараз мрія? Якщо ось говорити про щось матеріальне, що можна купити?
- Хм... я б хотіла колись побудувати будинок, але для цього ще дуже багато потрібно працювати, і, напевно, ще не раз доведеться давати тобі такі інтерв'ю (сміється).
- Яке найкрутіше або найнесподіванішше привітання було після першої перемоги на етапі Кубка світу?
- Привітань реально було дуже багато. Я розуміла, що у мене на наступний день старт і не потрібно все читати і занурюватися в це, але ось я так не можу. Я люблю, коли у мене в повідомленнях все чистенько і по поличках. З несподіваного - це привітання Даші Домрачевої. Хоч я знаю, що у неї там є проблеми з Інтернетом в Китаї, але вона написала приємні слова і запитала: «Як це ви влітку там тренувалися, що у вас такий приріст в результатах?» (Сміється). Мені так приємно було, що людина, яка стільки всього добилася, стільки всього знає, зараз працює тренером і щиро цікавиться моїм успіхом.
- А потім у тебе, як на мене, були проблеми в естафеті, так?
- Ой, ну естафету я проїхала... комічно (сміється). Я бігла перший етап і першою приїхала на стійку. Трошки заковирялася якось. Взагалі, це якось неправильно говорити по відношенню до інших дівчат в команді, але добре, що ось ця заминка сталася саме тоді. Тому що, якби вона трапилася, коли я вже лідирувала в гонці переслідування, я б точно посипалася. Так ось, повертаємося до естафети. Я лідером приїжджаю на стійку і розумію, що ось навколо мене тут піднімається камера, я ще думаю: «Ей, а так взагалі можна робити?». Через відсутність глядачів я чітко чую клацання фотоапаратів і мене просто починає трясти. Раніше я могла приїхати на першу установку, але тільки коли їхала там на якомусь 35-му місці і ні на що не претендувала, а тут зовсім інша ситуація. І ось тут я розумію, що не справляюся. Так і сталося. Зробила два промахи і довелося використовувати додаткові патрони, але потім на передачі вже трохи відіграла. Я потім зрозуміла, що такий струс потрібен був мені, щоб в майбутньому я вже впевненіше себе почувала.
- А як тобі відсутність уболівальників? Вже звикла?
- Як тільки ось це все почалося, я навіть не розуміла, як можна звикнути до біатлону без уболівальників. У Контіолахті якось це легше сприймалося, але ось Оберхоф і Антхольц без фанатів - це жах. Якось зловила себе на думці, що відчула якийсь неприємний запах від цієї машинки, яка під підйом їде і знімає все, а раніше я його не помічала, так як там завжди стояв добротний аромат сосисок в перемішку з сигаретами (сміється).
- Слухай, ну синій біб - це ж кайф? Він сильно мотивує?
- Ух, я тобі розповім про свої відчуття на першій гонці, коли я його тільки одягнула. У мене зв'язок з ним почався ще з літа (сміється). Я взагалі після минулого сезону вийшла зі всіх біатлонних груп, щоб не читати там нічого зайвого. І ось якось зайшла в одну із них у соцмережах і натрапила на добірку «Топ-10 спортсменів, що претендують на синій біб в майбутньому сезоні» і там не виявилося мене, і я відразу подумала: «Ах так, блін, ну добре» (сміється). Відразу визначила для себе, що головними суперницями за цю майку для мене будуть Ельвіра Еберг і Жюстін Бреза, та й зрозуміла, що з ними доведеться зарубатися. Я себе цим моментом якось навіть підстібнула на боротьбу. І коли я його одягла, то подумала: «Ну ось же, хотіла - отримала». Першу гонку в синьому бібі я провела з сильним хвилюванням. Я його втратила, потім знову повернула і думала, що, мовляв, ну це один раз так вийшло, наступного разу навряд чи подібне буде. Тобто, я сама чогось хотіла, домагалася, а потім знаходила для себе ж якісь відмовки. І ось з такою невпевненістю у мене проходила кожна гонка в синій майці до Нового року. Потім я якось це переосмислила і почала реально боротися за неї, вірячи в те, що гідна цього. З цієї майкою кожна гонка немов на чемпіонаті світу. Цілі ж істотно змінюються. Якщо раніше думала про те, як би заїхати хоча б в очки і потрапити в гонку переслідування то зараз я розумію, що мені потрібно боротися за майку і показувати високі результати. Синій біб - це дуже сильна мотивація.
- А як ти зараз оцінюєш свої сили перед чемпіонатом світу? У тебе є якісь конкретні цілі і завдання?
- Насправді я себе відчуваю дуже добре. Все, що я планувала зробити до чемпіонату світу - я зробила. І ось це повинно показати результат. Мені потрібно просто виходити на старт без зайвого хвилювання і показувати те, на що здатна. Цілі у мене, звичайно ж, дуже високі. Про медалі говорити не хочу. Тут ще ж багато чого залежить від того, в якій формі мої суперники. Головне завдання у мене - виграти цей залік спортсменів до 25 років.
- Мене ще зацікавив той момент, що з приходом нового тренера, результати пішли вгору не тільки у тебе, а й у всієї вашої команди. Ці дві речі пов'язані чи мені просто здалося?
- Ти думаєш я тобі всі секрети просто так розповім? (Сміється). Насправді, частка правди в цьому є. У нас - у більшості дівчат була проблема з фінішним колом. Коли прийшов новий тренер, то він побудував підготовку так, щоб це питання закрити. Про хлопців говорити не можу, так як у них інший тренерський штаб, але ось нас поєднує те, що у нас досить молода команда. Якщо якісь зміни в підготовці реально були потрібні, то значить вони повинні піти нам на користь. Взагалі, якщо в 25 років не прогресувати, то що тут взагалі робити? Мені здається, що вік - це важливий фактор, який дозволяє додавати і додавати.
Історія Дінари Алімбекової здається дуже показовою, особливо, коли замислюєшся про зміну поколінь в українській збірній. Не так давно Олена Підгрушна в інтерв'ю нашому сайту сказала, що не розуміє, чому деякі дівчата, яким вже далеко за 20 років, не готові до змагань рівня Кубка світу. Можливо, це пов'язано з якимись індивідуальними фізіологічними особливостями чи проблемами, але в більшості своїй - це питання до психології, сприйняття спортивної реальності і неправильного розташування життєвих пріоритетів.
Якщо комусь, умовно, важливіше зняти келих вина або нові вії в Сторіс Instagram, ніж зайвий раз підійти до тренера чи більш досвідченого спортсмена за порадою, то навряд чи тут хтось може вплинути на молодого спортсмена, навіть такий авторитет як Підгрушна .
Це всього лише оціночне судження автора, який може помилятися, але історія Алімбекової наштовхує на подібні роздуми. Разом з тим, є відчуття, що це інтерв'ю може допомогти комусь із молодих біатлоністів сильніше повірити в себе і подолати ті перепони, які вже давно повинні були зникнути з їх шляху.
Розмовляв Влад Омельянченко
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 64)
|
[ 1, 2, 3 ]
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
348
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
120
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
