|
|
.gif)
|
|
|
2018-11-02 18:19 | Дар'я Блашко: Сподіваюся, що ще не раз треба буде фінішувати з синьо-жовтим прапором
|
|
|
|
Вже весною 2019 року екс-білоруска Дар'я Блашко зможе представляти збірну України на міжнародних змаганнях під егідою IBU. Для цього дівчині, її тренеру і Федерації біатлону України прийшлося пройти дуже нелегкий шлях, який, насправді, тільки починається. У цьому скромному інтерв'ю ми спробували відкрити Дашу для вболівальників трохи з іншого боку, на що вона, до речі, з радістю погодилася. Дар'я Блашко про скандальний перехід, зоряну хворобу і деруни.
-Як правильно тебе називати - Дар'я або Даша?
- (Сміється) Складне питання. Зазвичай всі називають Дашею. Дар'я - це вже коли на якихось офіційних заходах.
- Даша, мав можливість спостерігати за твоєю роботою. Таке враження, що ти неймовірна трудяга, яка все робить в два рази більше за інших. Звідки така шалена мотивація?
- Я не думаю, що прямо в два рази більше за інших. Я просто хочу робити свою роботу максимально якісно, щоб, в результаті, мати хороший результат, інакше який сенс всього цього?
- Ти навіть до мене на інтерв'ю запізнилася, щоб повністю виконати тренувальний план на день...
- Багато справ було до цього, але тренування скасовувати не можна було. (Посміхається)
 - Два роки карантину - серйозний психологічний удар для молодої спортсменки. Як тобі вдалося його витримати?
- Як на мене, то на всі ситуації можна дивитися по-різному. Завжди є як позитивні, так і негативні сторони. У даній ситуації бачу більше плюсів. Тому що можу спокійно тренуватися і рости, за що, до речі, окрема подяка Володимиру Михайловичу Бринзаку. У нас з тренером був час, який ми могли повністю присвятити тренуванням і вичавити з цього максимум. По суті, офіційні старти - це як додатковий бонус у можливості перевірити себе на тлі інших, а так, наше життя складається з тих же тренувань. Тому, можу сказати, що нічого такого страшного в карантині немає. Але я вже з нетерпінням чекаю, коли зможу спробувати свої сили в офіційних стартах.
- Твоя цитата з інтерв'ю в кінці 2017-го року: «перебуваючи поза командою, спортсмен багато в чому програє». До сих пір дотримуєшся цієї думки?
- Так. Проте, тут знову ж таки є плюси і мінуси. Поза командою ми просто не можемо за кимсь дивитися, тягнутися, вчитися у когось. Ти ніби перебуваєш у своєму світі, не виходячи за його рамки. Звичайно, і у командного режиму роботи є свої мінуси, адже не всі тренери можуть підійти тому чи іншому спортсменові, і ще ряд причин.
- Ти зараз працюєш разом з командою, але тільки під керівництвом свого тренера, правильно?
- Ні, я працюю повністю в команді, просто є деякі тренування, коли я можу виконати трохи по-іншому: ту чи іншу вправу. А так, йдемо по командному плану.
- «Не буду виступати за білоруську збірну, які б умови мені не пропонували». Цитата з того ж інтерв'ю. У тебе залишилася якась образа на Білоруську федерацію, або все вже в минулому?
- Звичайно ж ні, вже давно все в минулому, а ображатися - тільки собі дорожче. Просто я розуміла, що шляху назад вже немає. Які б там неймовірні умови мені не пропонували, я бачу, що краще, ніж тут і зараз вже не буде, точно.
- Ніколи не ловила себе на думці, що могла б вже бути олімпійською чемпіонкою?
- Ні. Я про це багато разів думала і, швидше за все, я б не поїхала на ту Олімпіаду. Тому що мені б довелося пройти практично неможливі умови. Звичайно, це все припущення. Однак, бачачи ситуацію зсередини, я розуміла, що у мене майже не було б шансів відібратися туди.
 - Ти вже більше року в українській команді. Витримуєш конкуренцію?
- Думаю, так (сміється). Все ніби добре.
- На чемпіонаті України тобі навіть вдалося фінішувати з синьо-жовтим прапором. Які були емоції в той момент?
- Я вже начебто відповідала на це питання. Почнемо з того, що фінішувати першим завжди приємно, а фінішувати з прапором вдвічі приємніше. Але мені потрібно ще звикнути, що це не та країна, в якій я народилася, тому складно говорити про якісь емоції. Але Україна - мій другий дім, і я буду представляти її на міжнародних стартах, і, сподіваюся, ще не один раз мені треба буде фінішувати з синьо-жовтим прапором.
- Ось прямо тут і зараз тебе все влаштовує?
- Так, абсолютно.
- Наскільки знаю, ти досі підтримуєш теплі відносини з білоруськими спортсменками. Як у тебе справи в цьому плані в українській команді?
- Я думаю, що все добре в цьому плані. Ми всі спілкуємося і дружимо. Ясна річ, що на трасі ми - суперники, але ніяких образ або лайки немає. Принаймні, я цього не помічала. Всі дівчата підтримують одна одну.
- Склалося, швидше за все, оманливе враження, що ти більшість свого вільного часу приділяєш тренуванням. Розкажи, як проходить твоє дозвілля?
- Раніше я намагалася тренуватися якомога більше. Але зараз вже у мене склалося чітке розуміння співвідношення роботи та відпочинку. Без відпочинку не буде відновлення, а, відповідно, і якісного тренування в подальшому. Люблю щось почитати, або просто полежати подумати про якісь свої результати, проаналізувати всі дії, що і до чого призвело.
 - Давай спробуємо описати типовий день Дар'ї Блашко.
- Ох, це складно. Спочатку підйом близько 7 ранку, зарядка і слідом сніданок, а потім збір на тренування близько 9 годин. Далі приймаю душ, потім обід і близько двох годин сну. Потім йдемо на друге тренування, після чого вечеря і вільний час. Ну, і все, відбій.
- Що ти вважаєш найбільшим досягненням у своєму житті на даний момент?
- Напевно, щоденну роботу над собою. Тому що, це дуже складно.
- Ти зараз серйозно?
- Так, я з самого початку ніколи не відрізнялася якоюсь стабільністю в цьому плані.
- Окей, а що для тебе пік: «вишка» в кар'єрі біатлоніста?
- Так, як і для більшості моїх колег, напевно, «вишка» - це олімпійська медаль
- Слухай, ну кар'єра спортсмена сповнена злетів і падінь. Як заспокоюєшся після невдалих гонок?
- В першу чергу, аналізую, що не вийшло під час гонки і до неї. Сама гонка - результат того, що ти зробив до цього.
- Розкажи про свої захоплення, окрім спорту?
- Це звичайне читання книг, в основному якихось спортивних біографій або щось по психології. Не бачу сенсу читати детективи або подібне.
 - Давай тоді вже поговоримо і про твої музичні вподобання. Що зараз є в твоєму плейлисті?
- Зараз, чесно кажучи, скачала все, що можна було. Тепер ось слухаю, щоб зрозуміти, що видалити. Немає якогось певного музичного напрямку, який би мені подобався. Якось одна моя колега послухала мій плейлист і сказала, щоб я більше нікому не давала свій плеєр (Сміється).
- Невже не слухаєш ЛСП або Макса Коржа? Адже зараз це топ не тільки в Білорусі, але і на всьому пострадянському просторі.
- Є і їх пісні у мене. Але щоб, прям, фанатіти від когось з виконавців - такого у мене немає.
- З українського музичного простору є щось близьке твоїй душі?
- Тільки Океан Ельзи.
- Якщо зараз тобі поставити на стіл деруни і вареники, що ти вибереш?
- (Сміється) Деруни, напевно. Ну, я таку їжу рідко вживаю.
- Хто для тебе є справжнім прикладом в біатлоні або в світовому спорті. На кого хочеться рівнятися?
- Мартен Фуркад і Уле-Айнар Бьорндален. Це ті люди, які довели, що можна бути на найвищому рівні довгий час. Також вони показали, що недостатньо бути просто талановитим для досягнення успіху, і якщо ти хочеш бути в топі, то тебе чекає колосальна праця.
- Можеш зараз назвати найбільші призові, які тобі прилітали? І як ти їх витратила?
- Напевно, це було за юніорський чемпіонат світу. Тоді за кожну медаль платили по 1000 доларів, і свої дві тисячі я забрала. Навіть не пам'ятаю, як витратила. Швидше за все, гроші пішли на лижі та інший інвентар. Коли ти купуєш десять пар лиж на сезон, то гроші завжди є куди витратити.
 - Допускаєш думку, що гроші і слава якось можуть тебе зіпсувати?
- Я думаю, що певний урок вже отримала. Це було після чемпіонату світу в Раубічах. Не була готова до тієї хмари, яка на мене звалилася. Довгий час переварювала всю цю медійність і приводила голову в порядок.
- Про що взагалі тоді думала?
- Та я не знаю, як це описати все. Просто ось виходиш на тренування, і ніякої мотивації немає. Ти не знаєш, що робити в тій ситуації, в якій би раніше легко розібрався. Розумієш, це все такі маленькі моменти, які складаються в щось більше, і в підсумку ти розумієш, як багато часу пішло, щоб привести свої думки в порядок. Походи на телебачення мало не раз на тиждень, різні інтерв'ю - все це, звичайно, кружить голову, коли ти не готовий. Найбільший плюс в тому, що я для себе вже винесла необхідний урок з цієї ситуації.
- Зазвичай після приходу нової людини в команду, хтось із її «старожилів» бере новеньких під своє крило. Під чию безпосередню опіку потрапила ти?
- Під опіку Олени Підгрушної. Ми живемо з нею в одній кімнаті, і мені навіть здається, що ми в якійсь мірі доповнюємо одна одну. Тому що, є моменти, де вона мені щось підказує. У той же час, коли я щось знаходжу для себе гарне в плані харчування або тренувань, ділюся з нею, вона теж це пробує і розповідає, чи сподобалося їй.
- У майбутньому плануєш «осісти» вже в Україні або все ж повернутися на Батьківщину?
- Я думаю, що я все одно буду розриватися на дві країни, тому що в Білорусі батьки, до яких завжди буду їздити, ну, а жити, швидше за все, залишуся в Україні
- Давай згадаємо якусь історію з життя після якої тобі було максимально ніяково перед кимсь.
- Є така історія. Мені тоді було років 6-7, я в цирку виступала. І я ось запорола номер, скажімо так. Впала, коли взагалі не можна було цього робити. Це була велика сцена, багато людей. Тоді ти як дитина ще не сприймаєш це належним чином, але коли проходить невеликий відрізок часу, і тобі вказують на ось цей «косяк», яким ти, по суті, підвів всю групу, то стає дуже ніяково.
- У чому сенс життя?
- Щоб жити тут і зараз.
- Ну, і в кінці, давай якийсь меседж українським уболівальникам, які вже з нетерпінням чекають твого першого офіційного старту за нашу команду.
- Велика подяка їм, звичайно. Вони реально дуже круті. На чемпіонаті України в Чернігові вони створили просто фантастичну атмосферу. По суті, без уболівальників спорт не має сенсу. Складно собі уявити якийсь етап Кубку світу без вболівальників. Без них гонки перетворюються в якісь контрольні старти. Велике спасибі їм за те, що вони приїжджають повболівати за нас, беручи на роботі відгули, відпустки або навіть лікарняні, це дуже приємно.
Влад Омельянченко, прес-служба ФБУ
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 33)
|
[ 1, 2 ]
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
348
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
119
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
