|
|
.gif)
|
|
|
2019-03-11 08:04 | Коли немає нічого неможливого
|
|
|
|
Біатлон суворий. Він вміє "залазити в борги", перевіряти характер і змушувати використовувати весь запас сил. Але біатлон справедливий. Всі борги він повертає. Якщо ти досить розумний, напористий. І якщо твої зуби досить міцні, щоб стиснутися і йти до своєї мети, незважаючи ні на що.
Шість років тому ти, простий тернопільський хлопець, вперше перемагаєш на чемпіонаті країни і даєш своє перше інтерв'ю в якості чемпіона. І десь винувато говориш, що ще не готовий до суперництва з найсильнішими. Тому що у тебе навіть на юніорському міжнародному рівні всього пару заїздів в десятку кращих. Але все-таки дивишся на кращих біатлоністів світу, і думаєш: адже немає ж нічого неможливого?..
А потім ти протягом сезону в спринтах навіть не можеш потрапити в гонку переслідування, кожен раз наражаючись на обурення тих, хто любить лише переможців і отримуючи підтримку і співчуття тих, хто готовий ділити з тобою будь-який результат. І як подарунок долі - сенсаційне шосте місце і квіткова церемонія на початку сезону. Перша в твоєму житті на Кубку світу. Так, завдяки удачі, але Фортуна любить сильних.
І ось багаторічний Капітан твоєї команди, прощаючись зі спортом, саме тебе пропонує обрати новим ватажком. Тебе - позавчорашнього юніора. При тому, що є хлопці більш досвідчені і мають куди більші заслуги, аж до медалей чемпіонату світу.
Попереду ще роками тривала робота. Сотні літрів, якщо не тонни, пролитого поту. Іноді - радість від успіхів, але частіше - ще більш міцно стиснуті зуби. Особливо - на тій Олімпіаді, де ти вже повинен бути не просто "одним з", а першим серед рівних в команді.
І ось починається новий сезон. З хвороби, яка одразу вибиває з колії і змушує змінювати плани. І два місяці важкого наполегливого подолання себе - знову через біль і злість. І навіть президент, що завжди підтримує і заряджає оптимізмом, після одного з етапів в особистій бесіді розчаровано розводить руками: ну що поробиш - не наш сезон...
Але тобі опускати руки не можна. Тому що хтось повинен нести прапор. А ти - Капітан. І ось приходить головний старт, і ти тягнеш, здавалося б, безнадійну естафету. Так, не до призів, але так - щоб удостоїтися шанобливого рукостискання того, на кого багато років доводилося дивитися трохи з низу до верху.
А потім перший особистий старт. І ти залишаєш на трасі, здавалося б, всі сили, вкладаючи їх в цей шанс - і ... залишаєшся без медалі, коли до неї лишалось лише простягнути руку. І слухаєш привітання і співчуття, розуміючи, що це - ще не мета. І треба знову шукати сили, ще раз "влізаючи в борг".
І напередодні наступної гонки твій тренер, знехтувавши всі спортивні забобони каже: наша мета - боротьба за медаль. І ти виходиш на старт. І знову долаєш себе - спочатку втрачаючи шанси, а потім з кожним кроком повертаючи їх собі назад. Через біль і міцно стиснуті зуби, тому що інакше не можна. І ось ти на останньому рубежі стаєш найбільш холоднокровним. І твоя головна мета залишається на відстані всього пари кілометрів траси. Тих, які ти проходив вже тисячі разів у своєму житті. Але зараз - найскладніших.
І ось ти на фінішній прямій вже не можеш стримати почуттів, хоча ще й не розумієш, які саме з них тебе зараз переповнюють. І навіть закриваєш руками обличчя, немов намагаючись в долонях розглянути щось у своїх очах. І ось найвидатніший в цьому сезоні твій суперник безсило і зі злістю спльовує, проходячи цей же шлях. Вже після тебе.
Фортуна любить сильних.
І ось ти стоїш на п'єдесталі пошани. Навіть не намагаючись стримувати сльози, коли в твою честь грає гімн ТВОЄЇ КРАЇНИ. І що є сили притискаєш руку до серця - там де країна, там де роки болю і невдач, там де надії і розчарування. Де любов близьких тобі людей: батьків, дружини, маленької доньки - всіх, хто ці роки вірив і чекав, може, навіть більше, ніж ти сам. І там де зараз головна в твоєму житті спортивна нагорода.
І ти губишся на церемонії, тому що ти присутній на такій події вперше. Раз по раз торкаєшся пальцями до медалі, щоб переконатися, що це - не сон. "Пробуєш її на зуб", позуючи фотографам. І фотографуєшся з десятками таких близьких в цей момент людей, по черзі вдивляючись в десятки фотокамер.
... А поруч у натовпі стоїть простий тернопільський хлопець. Який теж вперше потрапляє в атмосферу такого величезного біатлонного свята. І поки ще тільки очманіло знімає на свій айфон все, що відбувається. Щоб зберегти це для себе, справедливо не сподіваючись в такий момент на свою пам'ять. Але зараз він дивиться на все це круглими очима і вже десь в глибині душі розуміє: немає нічого неможливого.
А завтра настає новий день. Ти прокидаєшся. Знову з недовірою поглядаєш на шматочок металу з позолотою. Посміхаєшся. Ще раз за секунду "пробіжиш" всю гонку і пройдеш всі миті двох церемоній нагородження. А потім мимоволі виникне питання: а що далі?
Але відповідь прийде швидко. Тому що вже через кілька днів новий старт. Новий виклик. І нова мета - ще більше зухвала, хоча вже не така далека. Тому що ти сам ще не пройшов всі щаблі на шляху до Олімпу. Тому що твій Тренер говорить, що він сповнений сил, щоб знаходити мотивацію і боротися разом з такою командою.
Тому що ти сам - спортсмен. І тому що ...
НЕМАЄ. НІЧОГО. НЕМОЖЛИВОГО.
Євген Тарасенко, biathlon.com.ua
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Коментарі (Всього: 116)
|
[ 1, 2, 3, 4 ]
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Оцінки в останній гонці
|
|
|
|
|
|
| Яка, на ваш погляд, має бути доля турніру прогнозистів в наступному сезоні? |
| |
|
Провести конкурс, як зазвичай
|
348
|
|
Провести конкурс, але зі значною кількістю вирахування найгірших гонок
|
|
119
|
|
Не проводити конкурс, оскільки не можливо створити рівні умови учасникам
|
|
36
|
| |
| проголосовать |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
